Процес європейської і євроатлантичної інтеграції України знову входить в якусь стагнацію. Щось неначе робиться, хоча більше говориться – і як завжди, бравурно рапортується, що все відбудеться от-от – і так роками. Особливо образливо сприймати таке "розводілово" після останнього Майдану Гідності і війни.
Хто займається цим "розводіловом"? Та всі. І свої, і чужі, і наші можновладці, і єсівсці, і натівці. Якщо єсівсці, і натівці відстоюють свої інтереси, то наші можновладці просто прикривають своє чергове банкрутство.
Однак крім суб’єктивних чи кар’єрних причин є ще й причини об’єктивні, - пише Тарас Возняк для Ji-magazine.lviv.ua.
Об’єктивні причини сьогодні формуються не так, як ще було десять років назад – для ЄС та НАТО вони формувалися у Брюсселі – у Європейській комісії і у штабквартирі НАТО. Тепер порядок денний формується навіть не у Москві чи Нью-Йорку. ЄС у своєму розвитку підійшов до певної межі – і питання стоїть доволі жорстко – або поглиблення інтеграції, або стагнація з подальшим повільним розпадом. Разом з тим економічні негаразди, колективна непорядність деяких його членів (казус Греції), терористичні атаки Путіна, потоки організованих ним "втікачів" змусили деякі країни закриватися в національному егоїзмі.
Велика Британія сумнівається, чи потрібно їй бути членом ЄС, Угорщина та Польща ведуть жорстку антиінтеграційну війну, європейські праві всіх мастей, яких спонсорує Путін беруть за лозунг розпуск ЄС – а вони сьогодні на коні. Це не вихід, звісно – а шлях до майбутнього зменшення ролі об’єднаної Європи у світі і, відповідно, неуспіху кожної з країн.
Тарас Возняк